Феномен «кліпового мислення» в новому проекті Сергія Радкевича

Феномен "кліпового мислення" в новому проекті Сергія Радкевича

18 листопада о 19.00 у Dymchuk Gallery в Києві відкриється персональна виставка Сергія Радкевича «Фрагменти»</strong>. 

Розповідаючи про те, над чим наразі працює, Сергій Радкевич констатує, що слово «фрагменти» присутнє в назвах його робіт та проектів останніх років і тут же вирішує — так має називатися проект. Отже «Фрагменти».

Передусім треба згадати попередні роботи Радкевича — найчастіше досить монументальні, в основі яких релігійна іконографія. У 2014 він працював з мішенями-людськими силуетами, які використовують на стрільбищах. Наприклад, розпис «Упокій» було присвячено всім тим, хто постраждав від насильства з боку влади. Мотив мішені також використаний в розписі «Сергій Нігоян. Вірменський мотив. Упокій». Неодноразово з’являлися в роботах художника і спрощені геометричні мотиви, зокрема в недавній серії «Жертва», що була представлена в Музеї сучасного мистецтва Ліона. Також у роботах останнього року Сергій Радкевич часто використовує шрифт Брайля (мурал «Фрагмент надії» на Позняках). 

Таким чином, у роботах митця поєднується абстрактне зображення, певний каркас та фігуративні елементи, які наповнюють його життям. Досить часто сюжети робіт запозичені з сакрального мистецтва. 

Саме така комбінація присутня і в проекті «Фрагменти». Стрічка новин Facebook, у якій повсякчас у дивних комбінаціях сплітаються котики, економічна аналітика і так звані graphic images (зображення сцен насильства) є найяскравішим прикладом фрагментарності чи то кліпової свідомості, над якою розмірковує митець у «Фрагментах». Для цього типу мислення, говорити про яке дослідники стали в дев’яностих роках з появою MTV та інтернету, характерним є фрагментованість інформації та неможливість утворити логічні зв’язки між блоками, які слідують один за одним. Зміна одного повідомлення іншим з великою швидкістю, яка в результаті заважає реципієнту концентруватися та аналізувати матеріал, призводить до зниження співчуття та робить людину більш податливою до маніпуляцій. Однак, незважаючи на солідний список мінусів, таке мислення, здається, має й позитивну сторону, зокрема захищає користувача від інформаційного перевантаження. Неможливість концентруватися на одному повідомленні аж занадто довго стає адаптативним механізмом, за допомогою якого людина пристосовується до викликів двадцять першого століття. 

Особливо важливого значення цей механізм набуває, коли мова йде про негативну інформацію: збройні конфлікти та війни, міграційна криза, спалахи ксенофобії та президентські перегони. Навіть людина з високим рівнем емпатії рано чи пізно починає ставитися до цих повідомлень індиферентно, адже швидкість, з якою одна новина «напливає» на іншу, просто приголомшлива. А в перерві між ними завжди реклама прального порошку чи чіпсів.

Розуміючи всю складність та контроверсійність феномену кліпового мислення, Сергій Радкевич, з одного боку спрощує, навіть виносячи «фрагменти» у назву проекту, з іншого — створює більш глибокий та багатошаровий наратив. Власне за основу для графіки та живопису митець бере лекала військової форми різних епох. Здається простий та зрозумілий світ ліній та цифр має мінімальнє смислове навантаження і тому стає тлом, на якому проявляються фрагменти тіла. Це понівечені та закатовані тіла українських військових. Долоня чи то око надмірно яскравого кольору вириваються з ладу ліній, з якими, тим не менше, з формалістичної точки зору, утворюється довершена композиція. “Мій особистий маніфест проти насильства”, як називає цей проект сам митець, Радкевич вдало мімікрує під витончене, прісне формалістичне мистецтво. Однак гостро актуальним цей проект робить резонування з локальним контекстом, глибоке розуміння травми, з якою ось вже кілька років живе кожен українець. У підсумку зміст, до якого глядачу треба «дістатися» крізь естетичну досконалість зображення, б’є з розмаху і влучає в десятку.

Источник

Добавить комментарий