СВЯТО НЕ ДЛЯ ВСІХ (ДЕНЬ АРХЕОЛОГА)

СВЯТО НЕ ДЛЯ ВСІХ (ДЕНЬ АРХЕОЛОГА)

Ось і минув ще один день. День археолога, якій святкує кожен, хто хоча б раз був на розкопках. Свято унікальне, бо кожного року неповторне. Добре уявляю собі, як експедиційні ветерани і цього разу розповідали неофітам про легендарні святкування старих часів, згадуючи видатні археологічні постаті та відомі персонажі.

 

Минуло вже майже 8 років відтоді, як цей неформальний день став, «ураховуючи вагомий внесок українських учених-археологів у розвиток вітчизняної археології, дослідження, збереження, популяризацію археологічної спадщини України» офіційним професійним святом. Добре пам’ятаю щиру радість та вдячність колег, їхню гордість за свою професію та відчуття якоїсь святкової надії. Багато хто тоді майже повірив, що держава нарешті згадала про археологів та про унікальні старожитності, якими так багата наша земля.

Скільки археологів працює наразі в музеях та органах охорони? А скільки музейників, які не є археологами, дотичні археології? Через участь в експедиціях, реставрацію, зберігання або експонування. Сотні, а може і тисячі!

Отже, Міністерство культури України, як центральний орган і музейної справи, і охорони пам’яток, про День археолога… сьогодні попросту забуло. Забуло не тому, що привітати колег та підлеглих зі святом йому важко. Такі типові тексти пишуться за п’ять хвилин. А забуло тому, що археологія для Мінкультури – мушу це з сумнівом визнати – це колекція Платар. І сьогоднішня тиша це доволі прогнозована реакція міністерства на позицію українських археологів.

Але, друзі і колеги! Не звертайте на це увагу! Бо міністри приходять та відходять дуже швидко. А археологія залишається попри усе. Цей день вже минув. Але через рік він повернеться знов. А потім ще знов. І кожного разу і ми, і ті хто прийде після нас, святкуватимемо цей День. І наше свято залишиться назавжди!

 

 

Источник

Добавить комментарий