Японську гравюру експонують у Музеї українського живопису

Японську гравюру експонують у Музеї українського живопису

З 27 травня по 31 серпня в Музеї українського живопису експонуватиметься виставка робіт провідних майстрів японської гравюри.У «Анналах Японії, складених у 720 році, повідомляється, що «у 770 році імператорським велінням підготовлено мільйон маленьких пагод…для того, аби вкласти у кожну з них друковані буддійські заклинання та надати їх храмам». Ці друковані заклинання і є найдавнішими серед відомих науці пам’яток ксилографічного мистецтва.

На кожному етапі розвитку образотворчого мистецтва гравюра мала власний неповторний вигляд. Однак, лише за періоду Едо (1613-1868) відбулося її відокремлення у самостійний вид мистецтва. Саме тогочасній гравюрі випала нагода відігравати певну роль в культурі епохи. У ній відбилися події, що відбувалися у житті містян, поширювалися нові ідеї та настрої, формувалася культурна традиція. В образотворчому мистецтві найбільш характерною формою цього виду творчості стала гравюра укійо-е, «мистецтво плинного світу».

Квінтесенція розуміння такого роду гравюри викладена у повісті «Нові часи» у 1661 році. «Ми живемо лише мить. І цієї миті насолоджуємося красою місячного світла, снігом, цвітінням сакури (вишні) та відтінками осіннього листя клену. Ми радіємо дню, що зігрітий теплом вина. Бідність дивиться нам в обличчя , але ми не дозволимо, аби смуток поборов нас. Ми пливемо за течією життя, немов гарбуз, що був підхоплений потоком. Це і носить назву плинного мінливого світу».

Етимологія слова «укійо» походить від буддійського терміну, що означає тлінність життя.

У XV столітті термін набув світської інтерпретації і його стали сприймати як «повсякденну дійсність»

У XVІІ столітті під «укійо» мали на увазі світ розваг та задоволень, які містяни мали змогу отримати у «веселих кварталах». Вони здійснили спробу матеріалізувати саму ідею свята, що викреслило з життя нудьгу та приниження. Подібною репутацією «веселі квартали» завдячують не лише красуням-куртизанкам, що живуть там. Важливим був ще той факт, що соціальні бар’єри тут втрачали своє значення, яке було безумовним поза межами кварталу.

Не слід забувати, що японське суспільство періоду Едо розвивалося в умовах жорсткої та всебічної регламентації. Вона торкалася усіх верств суспільства, однак найбільш жорсткою виявилася по відношенню до третього та четвертого станів – ремісників та купців, які не мали жодних політичних прав. Можливості брати участь в управління країною та свободи дії поза комерційної сфери вони не мали. Відносно вільною лишалася лише сфера розваг. У витонченому кварталі задоволень, що був прикрашений із неабияким смаком, соціальні відмінності стиралися. Ось що притягувало до «веселих кварталів» і нову буржуазію, і стару аристократію.

Художники у свою чергу знаходили тут свіжі мотиви для творчості та нові форми мистецтва. І хоча природа завжди відігравала важливу роль у зображенні радощів життя, однак протягом XVII-XVIII століть і, особливо, у XIХ столітті, атмосфера життєствердного буття передавалася у першу чергу в портретах куртизанок (бідзін-ґа) та акторів (якуся-е), богинь кварталу Йосівара, місцин для розваг, ідолів театру Кабукі. Кольорова гравюра подарувала їхнім образам безсмертя.

У першій половині XVII століття ксилографії створювалися маловідомими художниками та призначалися переважно для ілюстрування розважальних видань та навчальних посібників. Вони були чорно-білими. Пізніше їх почали підфарбовувати кіновар’ю, жовтою та зеленою фарбою. Введення у вжиток кольорового друку традиційно відноситься до середини 1760-х років.

Більше інформації — на веб-сайті музею

Источник

Добавить комментарий