З приводу святкування так званої 920-ї річниці заснування м. Ізяслав

З приводу святкування так званої 920-ї річниці заснування м. Ізяслав

Відзначати свято міста – давня традиція, яку започаткували, мабуть, ще в Римі, коли у 248 році влаштували бенкет з нагоди 1000-ліття. Скрізь це свято припадає на якийсь особливий день або й період, пов’язаний переважно з давньою міською традицією отримання локаційного привілею, присвоєння статусу вільного королівського міста або надання прав міського самоврядування, датою заснування поселення.

Скрізь у світі ця подія носить урочистий характер, наповнена різними заходами та атракціями, додатковий привід туристичної промоції та культурного розвитку, але перш за все – загострення локальної ідентичності. Особливого значення надають святкуванню ювілеїв поселень, зазвичай, це круглі дати сторіччя або п’ятдесятиліття. Наприклад, у 2008 році святкували 400-ліття заснування Самуелем де Шампленом на місці ірокезького села Стадакона міста Квебек, найстарішого в Північній Америці поселення з франкомовною громадою. Або в тому ж році відзначали 850-ліття Мюнхену. Хоча в ХІІ столітті поселення з такою назвою вже існувало, проте вперше у документах Мюнхен згадано лише у 1158 році. За прикладом Мюнхена, але вже від першої літописної згадки, рахує своє довголіття й столиця української Галичини – місто Львів, якому таким чином у 2006 році виповнилося 750 літ.

У нашому ж місті літочислення ведеться з 1996 року, коли протягом 16 – 17 листопада з подачі зацікавлених осіб відсвятковано 900-ліття поселення, в ста метрах від понорської греблі з цієї нагоди відкрили тоді потворного пам’ятника.

Таким чином відправною точкою в історії пропонується вважати 1096 рік. Якщо звернутися до міської ради і навіть до єдиного у місті музею, де розповідається про його історію, там навряд чи скажуть, що стало підставою для оновленого літочислення. А все відбулося на підставі «Історичної довідки про заснування м. Ізяслав Хмельницької області», складеної археологом з Кам’янця-Подільського Іоном Винокуром, схваленої відомим своїми проросійськими поглядами директором Інституту археології Національної академії наук України Петром Толочком. В довідці на дві з половиною друкованих сторінки Винокур досить стисло, а місцями навіть не без відчутних застережень, резюмує увесь загал відомих йому на той час археологічних знань про наше місто, зосередившись природнім чином на давньоукраїнському періоді ХІ – ХІІІ століть. Саме матеріали археологічних досліджень, проведених на лівому березі р. Горинь, передусім тих, у яких Винокур брав особисту участь у 1994 році, він пропонує за основу «для визначення нижньої хронологічної дати (заснування) міста Ізяслав». І хоча найдавніші віднайдені артефакти окресленого періоду сягають давниною у ХІІ століття, підпершись «гіпотезою» Михайла Нікітенка, ще одного археолога, який досліджував наше місто, Винокур сміливо відтягує час його заснування до кінця ХІ століття та пов’язує назву «Ізяслав» з діяльністю на Волині Великого князя Київського Ізяслава Мстиславича (народився близько 1097 року).

Те, що Винокур крадькома нарік гіпотезою Нікітенка, насправді є верифікацією результатів проведених у 1980-х роках досліджень фахівців інституту «Укрпроектреставрація», що передували створенню в нашому місті історико-архітектурного заповідника національного значення. Публікації Михайла Нікітенка, Євгена Осадчого, Олександра Полегайлова, Олександра Авагяна засвідчили локалізацію на лівому березі річки Гориня в межах сучасного міста розташування ранньосередньовічного укріпленого города ХІІ – ХІІІ століть, адмістративно-військового центру на трансконтинентальному шляху з Києва до Західної Європи. Лише в публікації повідомлень проведеної у нашому місті в жовтні 1994 року наукової конференції Нікітенко пише про археологічний матеріал ХІ (!!!) (невідомо, можливо, це датування здобуток редакторів збірника) – середини ХІІІ століть і на цій підставі говорить про виникнення міста саме у ХІ столітті, про що не йшлося в попередніх публікаціях 1985, 1986, 1988 років, про князя Ізяслава Мстиславича не обмовляється жодним словом.

Стратиграфія розкопів, проведених київськими дослідниками на території пізнішого замку ранньомодерної доби засвідчила шар сильної пожежі середини ХІІІ століття, за яким одразу слідує шар XIV століття, коли поселення відбудовано.

Саме латиномовний правовий акт земельного планування епохи Великого князівства Литовського і Руського містить першу згадку про Заслав (Sʒaslaw), яким підтверджується володіння поселенням князем Федором Острозьким. В оригіналі документ від 18 грудня 1390 року до наших часів не дійшов, його запис зберігся в затвердженій копії 1544 року володаря Русі Зиґмунта І.

Так само з документа правового характеру, інвентаря 1579 року походить перша згадка про місто Новий Заслав (Новое место), засноване в XVI столітті на протилежному правому березі річки Гориня. Привілеєм 1583 року Новому Заславу надане маґдебурзьке право, згодом поновлене привілеєм 1754 року.

Після Другого поділу Речі Посполитої та захоплення більшої частини Волинського воєводства російськими військами згідно з указом російської імператриці Катерини ІІ від 8 грудня 1792 року назва міста Заслав після чотирьохсот років від часу першої документальної згадки була піддана російщеню та перейменована на співзвучне Ізяслав (Изъяславль). Очевидно конвенційна російська назва ніяк не могла прижитися на чужому місці, якщо через майже сто двадцять років змусила видавати окремий указ ще одного україножера – російського імператора Миколу ІІ «Про перейменування повітового міста Заслав, Волинської губернії, на Ізяслав», після якого нова назва почала впроваджуватися в життя системою примусу і покарань.

Відтак, виглядає цілком логічним святкування ювілеїв міста, відштовхуючись саме від дати першої згадки Заслава в стрункому документальному джерелі 1390 року, а не від дати гіпотетичного й нічим не підкріпленого заснування в ХІ столітті поселення з невідомою назвою.

* На світлині документ Зиґмунта І де вперше згадується місто Заслав.

Источник

Добавить комментарий